Дефиляда в Москви   ::   Кожелянко Василь

Га? Вам трохи, трохи німцям, а решту нам! Га? Пане українцю, а може, того, — як минулого року з тією ж Польщею зробили Райх і більшовицький Союз? Га? Пане українцю? Вирішуйте, ще є час, адмірала Горті у почесне заслання на історичну батьківщину — за Урал, фюрера Салаші з його головорізами — на гілляку. Ви згодні?

— А щоб тебе, сусідоньку, — наливав Дмитро, — пий, потім доділимо Мадярщину. А що Адольф Алоїзович скаже?

— Та ні фіґа він не скаже, — очунявши від слов'яно-румунських кулаків, пробелькотів лежачий оберштурбанфюрер СС, — фюрер нічого не скаже, діліть. Все одно з них на фронтах користи мало. Хоча на парадах вони незамінні, а ми ж — на парад чи ні? Але діліть, панове, та перше дайте мені трохи коньяку…

Дмитро витягнув ще одну пляшку з валізи, німець виставив шоколад з горіхами. Пили і ділили Угорщину. Першим відійшов румунський майор, він заліз на верхню полицю і зі словами «Горті — за Урал, на історичну батьківщину!» заснув. Але тут прокинувся мадяр. Він довго щось лопотів по-мадярському і страшно крутив очима, нарешті каліченою німецькою спитав:

— Де я? І яке сьогодні число?

— В потязі, пане капітане, маршрут «Київ-Москва». А якщо ви на дефіляду, то встигнете, без нас не розпочнуть, — заспокоїв його Дмитро.

— Капітан від кавалерії Іштван Берталан, — відрекомендувався мадяр він був ще молодий, але кінчики вусів мав добре змащені й ретельно закручені догори.

— Оберштурмбанфюрер СС Пельке, — кинув німець.

— Хорунжий Левицький, —сказав Дмитро.

— Майор Васіле Маріцану, — сказав румунський офіцер і заспав далі.

— О, і союзнички тут, — вишкірився мадяр.