Дефиляда в Москви   ::   Кожелянко Василь

А ні — то люту смерть приймеш.

— Да пашол ти… — почав росіянин, але раптом осікся, його погляд зупинився на шийці пляшки, яка стриміла з саквояжу. — Ей! Да у вас випіть єсть?

— Єсть, — ствердив Дмитро.

— Налєй, а?

— Налию, розкажи те, що я питав.

— Да ти налєй сначала.

— Харашо, я наллю, а якщо не заговориш, ми з тебе цей коньяк виллємо.

— Ето как?

— Розріжемо живіт і перевернемо вниз.

— Налівай, бистро, — сказав росіянин.

Дмитро взяв срібну чарочку, вийняв пляшку коньяку.

— Да ти што, — зупинив його бородань, — штоб я с етого напьорстка піл, да лучшє ухо рєж. Дмитро налив йому півсклянки.

— Лєй полную! — скомандував росіянин.

Дмитро подивувався, налив йому повну склянку коньяку. Росіянин випив двома великими ковтками. Всі четверо офіцерів зачудовано дивились на нього.

— Значітся, так, — звеселіло проказав бородань, — ми вольниє казакі, ґрабім поєзда, вот у вас хотєлі шмоткамі разжіться, пообносілісь. Билі здєсь політічєскіє красниє партізани, да после того, как нємци с хохламі взялі Москву, куда-то ісчєзлі. Тєпєрь ми здесь хозяєва. Билі, — додав він сумно, поглянувши на своїх товаришів, які лежали на підлозі, один в калюжі крови, другий у неприродній позі.

— Ех, жалко рєбят, — сказав сердечно.

— Ти себе пожалій, – зауважив Дмитро, – кажи, скільки вас, яка тактика?

— Налєй, парєнь, вінца, больно уж хорошеє, — замріяно сказав бородань.

— Скільки вас? – кричав Дмитро.