Людина, що прийшла надто рано   ::   Андерсон Пол

Коли він урочисто запевнив нас, що деякі з них гроші, то всі, навіть Торгунна, зареготали. Але найкращий був ніж: лезо його ховалося в рукоятку. Побачивши, що я зацікавився ножем, він подарував мені його — велика щедрість як на людину, що зазнала корабельної аварії. Я сказав, що натомість дам йому одежу й добру сокиру й жити він може в нас стільки, скільки захоче.

Ні, зараз у мене нема цього ножа. Ти ще взнаєш чому. А шкода — це був чудовий ніж, хоча й зовсім маленький.

— А ким ти був до того, як стріла війни вразила твою країну? — спитав Хельгі. — Крамарем?

— Ні, — відповів Джеральд. Я був… інженером… тобто мав ним бути. Інженер будує містки, будинки, робить усякий інструмент, прокладає шляхи… Це більше, ніж звичайний майстровий. Тому я й вважаю, що мої знання тут можуть надто прислужитись. — У його очах я знову побачив гарячковий блиск. — Дайте мені час, і я стану королем!

— У нас в Ісландії нема королів, — буркнув я. — Наші діди прийшли сюди, щоб позбутися королів. У нас є Тінг, [9] де ми розв’язуємо суперечки й ухвалюємо закони, але кожна людина має право домагатися справедливості власними силами.

— А якщо напасник не захоче підкоритися? — запитав Джеральд.

Тоді ми вдаємося до кривавої помсти, — відповів Хельгі й почав розповідати про вбивства, що сталися останнім часом. Очі його палали, Джеральд збентежено крутив у руках пістолета. Так він назвав свого кийка, що вивергав вогонь.

…Посутеніло, й ми вирушили на місце, де провадились жертвування.