Мор   ::   Шевчук Валерій

Серце рвалося йому з грудей, але не міг зупинитися, і це тривало доти, поки не розступилася під ним земля й не покотився він у переярок. Потемніло в очах, знову потрапив у чорну ріку, а коли очуняв, відчув, що рука його мокра.

Лежав біля джерела і раптово зрадів. Почав мочати у студеницю обличчя і не стуляв повік. Коливалися перед ним розмочені стебла, шматки кори й листя, мале жабеня зіщулилося під коренем і вибалушилося на нього — він пив з присьорбом воду, і в горло тік колючий холод. Вода здавалася солонуватою,. а може, це був його піт чи сльози?

Присів біля джерела й роздивився. Йому пекло в горлі, а все тіло ніби бджолами було покусане. Він раптом подумав, що не знає власного обличчя. Сидів, обхопивши руками голову, і перед очима райдужно плелася химерна сітка. Довкола так само чувся одурманливий запах і так само бриніла крильми тьма мух. Він постановив якомога швидше тікати з бойовиська — робити йому тут нічого. Був підсвіжений зимною водою і мав уже силу йти. Знав, що попереду його чекає багато болю, але залишатися тут ще жахкіше. Боліло йому й зараз — щось скімлило в грудях, якась туга чи розпач, щось незвісне й пекуче…

Відновлював усе, що бачив і відчував на бойовиську після того, як виплив із чорної ріки.