Страница:
136 из 283
— Нема тобі потреби бачити цей світ, — сказав він сердито. — Проси в господа, щоб побачив ти славу його, а смерті не бажай: прийде вона до тебе, хоч би того й не хотів.
Теофіл зціпився на землі в грудку й тихо плакав.
— Але не для того я тебе покликав, — ледве вимовив Марко. — Покликав я, щоб гріх мій від мене забрав, щоб вибачив мені й благословив.
Від тієї грудки, якою став Теофіл, зазоріли раптом дві жарини — це засвітилися невидющі Теофілові очі.
— Не вибачу тобі! — вигукнув він раптом жорстко. — Коли не повернеш мені зір, прокляну тебе навіки!
Марко схопився за груди.
— Перед лицем смерті своєї прошу тебе! — прохрипів він.
— Перед лицем смерті своєї, поверни мені зір!
Марко хотів сісти на постелі, піднявся на руках, але вирячив очі, схопився за груди і впав навзнак.
— Поверни мені очі мої! — закричав щосили Теофіл. Я взяв сліпого за руку.
— Вставай, брате, — мовив я тихо. — Вже відійшов брат Марко у життя вічне.
Тоді раптом завив Теофіл, вчепившись нігтями в мою руку.
— Що ж тепер робити, що робити? Хто мені тепер зір поверне?
— Для чого тобі зір, брате, коли ти, мавши його, світу не бачив? — сказав я не без гіркоти, в цю хвилю мені жаль стало їх обох: того, хто вибачення просив, але не дістав його, і того, хто чуда сподівався, але так само його не дістав.
7
Відтоді подвоїв свої ридання Теофіл. Він плакав на молитві і під час служби, плакав; хліб споживаючи і кудись ідучи.
|< Пред. 134 135 136 137 138 След. >|