JК
На поли смиреному :: Шевчук Валерій
Страница: 147 из 283Знову-таки є поміж нас такі, які, подібно тобі, до природи-матінки приглядаються, на те вони й усамітнилися, щоб мати змогу це чинити, водночас і від людей та світу не бувши відірвані. Вони пестують бджіл та ростять дерева, і їхнє ім'я так само запишеться в книгу слави, як і ймення книжників-мудреців.
— І ти хочеш, щоб там було записано й твоє ім'я? — спитав іронічно батько.
— Авжеж хочу, тату, бо страшно мені подумати про безвість забуття, яке чекає нас по смерті. Всі ми гості в цьому світі.
— Так, усі ми гості в цьому світі. Але яка буде наша ціна, коли ми замість узнавати його втікатимемо? Коли ми замість добра земного шукатимемо добра дочасного?
— Добро земне нівечить людську душу, — сказав Агапіт.
— Коли його споживати, а не створювати…
Агапіт уже поїв і розмлоєно відкинувся на стільця.
— Велика сила є в ваших словах, тату. І там, за сірими стінами, як ви кажете, я все-таки сумую за вашим віщим словом.
— У наші часи, — сказав старий, — і волхви переводяться. Замість пізнавати землю, річки й рослини вони в даремне гадання пускаються, дурять себе і світ, пророкують те, що не в силі людина пізнати, забуваючи про велику злуку людини із землею. Як це ти поясниш, мій учений сину, що та чи інша рослина хвороби живих істот лікує, притому кожна рослина хворобу іншу? Як ти поясниш оцю чудовну залежність живого тіла зі світом і чим є людина без рослин, води та вогню, що їх творять земля і небо? Велику науку волхвування звели тепер до жебрацтва й ошуканства.
— І ти хочеш, щоб там було записано й твоє ім'я? — спитав іронічно батько.
— Авжеж хочу, тату, бо страшно мені подумати про безвість забуття, яке чекає нас по смерті. Всі ми гості в цьому світі.
— Так, усі ми гості в цьому світі. Але яка буде наша ціна, коли ми замість узнавати його втікатимемо? Коли ми замість добра земного шукатимемо добра дочасного?
— Добро земне нівечить людську душу, — сказав Агапіт.
— Коли його споживати, а не створювати…
Агапіт уже поїв і розмлоєно відкинувся на стільця.
— Велика сила є в ваших словах, тату. І там, за сірими стінами, як ви кажете, я все-таки сумую за вашим віщим словом.
— У наші часи, — сказав старий, — і волхви переводяться. Замість пізнавати землю, річки й рослини вони в даремне гадання пускаються, дурять себе і світ, пророкують те, що не в силі людина пізнати, забуваючи про велику злуку людини із землею. Як це ти поясниш, мій учений сину, що та чи інша рослина хвороби живих істот лікує, притому кожна рослина хворобу іншу? Як ти поясниш оцю чудовну залежність живого тіла зі світом і чим є людина без рослин, води та вогню, що їх творять земля і небо? Велику науку волхвування звели тепер до жебрацтва й ошуканства.