Страница:
200 из 283
Ченці входили один по одному у церкву, часто хрестячись, не пішов із ними тільки Єремія Прозорливий, який і підслухав розмову татей, але не поспішив, як то годилося б, попередити Григорія — приховану-бо ворожнечу до нього відчував. Таті ж почали крастись у затінні дерев до Григорієвої келії, а Єремія послав хлопця до ігумена передати, що він нездужає і на вечірню сьогодні не прийде.
Таті йшли так тихо, що й пісок не рипів у них під ногами. Біля Григорієвої келії озирнулися: не було навколо ні душі.
— Може, залишимо когось на чатах? — спитав високий.
— Доки не кінчиться служба, ніхто з них не прийде, — відказав той, що спрагу відчував. — А що вже цей Григорій!…
Високий смикнув двері — були зачинені. Той, що спрагу відчував, підійшов і придивився.
— Тут у нього проста засувка, — сказав і просунув у отвір зігнутий шматок дроту. Натис, щось у дверях рипнуло, і вони подалися.
Таті знову озирнулися і ступили через поріг. Крізь віконце з воловим пухирем цідилося скупе вечірнє світло, і його вже було не досить, щоб роздивитися;
— Світи свічку! — наказав високий.
Келія виглядала убого. Ложе, заслане темним укривалом, голий стіл і один ослінець. Шматок стіни було завішено полотниськом.
— Де ж тут скарб? — розчаровано протяг молодий.
— Так він тобі в руки й полізе, — озвався високий. Той, що спрагу терпів, зазирнув під стіл.
— Овва! — сказав він. — Тут, братове, скриня… Теж на засувку зачинена. Ану присвіти!
Молодий присвітив, ставши на коліна. За мить скриню було відчинено: звідти смачно запахло смажениною.
— Еге! — сказав той, що спрагу відчував. — Тут, браття, гуска печена і мед у сулії.
|< Пред. 198 199 200 201 202 След. >|