На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

— Завітали до мене злодії, — сказав Григорій смиренно. — Я помолився за них, заснули вони і проспали п'ять днів та ночей. Покликав я вас, братіє, щоб розбудити їх.

Він відхилив двері до кліті й гукнув у темінь:

— Гей, ви, чи довго стерегтиметесь даремно? Вставайте і йдіть! Тоді на світло не вийшли, а вихилиталися змучені й змарнілі

таті. Один був високий, другий облизував перепечені вуста, а третій, зовсім тонкий, хилитався, як билина, ще й долонею очі прикривав, хоч у Григорієвій келії стояли сутінки.

— Чого прийшли в убогу мою оселю? — спитав голосно Григорій.

— Біс вселив нам у голови, що грошей у тебе багато, — сказав Данило Щур.

— Чи ж багато ви знайшли у мене грошей? — спитав гостро Григорій.

— Ані резі, — відказав Кирило Ямчич. — Ти убогіший за нас.

— Як вам спалося від моєї молитви?

— Лихі привиддя нас мучили, отче, — сказав Михайло. — Лихі сни та змори.

— І прийшов до нас уві сні янгол, — заговорив Данило, — і наказав за переступ наш монастирськими холопами стати.

— Сказав кинути діло наше богомерзьке, — додав Кирило.

— Чуєш, отче ігумене, — різко крутнувся на підборах Григорій. — Вони бажають стати монастирськими холопами. Просіть цієї милості в отця ігумена.

На те впали всі троє на коліна і вдарили поклона.

— Просимо, отче милосердений, візьми нас у холопи монастирські.

— Хай буде так, — сказав ігумен. — А ти, отче Григорію, приготуй пергамен.