На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

Коли ж оповів Єремія братії про це несвітське приятелювання людини й птаха, дехто висловив думку, що такіз бісом Прохор входить у стосунок і що варто горщики його розбити, а його самого прийняти за біснуватого. Однак Прохор пильно ходив на службу божу і ще пильніше молився, клякнучи і б'ючи лобом об землю. «Окрім того, — сказав тодішній ігумен, — птиця — твар небесна і не може бути нечистою». Єремія, однак, не заспокоївся, він навіть крадьки заходив до келії Прохора і куштував його відвари, що були у слоїках, — мали вони смак зілля, але запах стояв у келії таки нестерпний. Прохор переварював своє зілля щодня, через це воно в нього не скисало, та в деяких слоїках було й скисле — хто зна, як міг харчуватися тим пійлом сам чернець? А ще було в його келії викопано льох, і ховав там Прохор кільканадцять бочок із попелом, що його збирав узимі.

Дехто з братії не витримував, щоб не зайти до Прохора, приходив, сідав і дивився, але ніколи не дивувався Прохор на гостя. Маючи обітницю мовчання, не вітав, але й не крився перед ним із своїм чудним куховарством — варив, і змішував, і куштував своє вариво, а інколи, бувши в особливо доброму гуморі, простягав горщика гостеві, але мало хто зважувався те пійло покуштувати. Той же, хто куштував, не відчував доброго чи солодкого смаку: простісінький собі смак зілля, однак потім цілий день ходив бадьорий і не бажав їсти.