На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

Єремія з чоловіком зачекали, поки вийде Прохор із келії. Чоловік сів на колодці, зігнувшись, а Єремія стежив за дверима Прохора. Малий дідок постояв на порозі і роздивлявся, поводячи бородою. Над головою в нього радісно клекотіли чорногузи.

— Для чого бог вділяє таємниці людині, яка тільки собі на добро працює? — спитав зі скрухою чоловік.

— Шляхи господні хто пізнає? — сказав Єремія.

Прохор уже дибав по стежці, несучи на горбі лантуха з хлібом.

— Пора! — сказав Єремія, і вони пішли до Прохорової келії. Вздовж стін стояли на полицях зав'язані й засмолені слоїки, в кутку вони побачили бочку із попелом, а на столі лежало три хлібини. Чоловік кинувся до тих хлібин і відломив шматок. Хліб був гіркий, і не міг його чоловік з'їсти. Єремія засміявся.

— Не дбай! — сказав він. — Це хліб несправжній. На от, запий оту бридоту!

Він простяг слоїка, який стояв відкритий тут-таки, на столі, чоловік жадібно з нього напився.

— Лиши й мені, — сказав Єремія.

Він випив собі: цей напій був схожий на вино чи й мед, і раніше Єремія його не куштував. Дивну музику почули чоловік і Єремія: прийшли до них ситість і радість. В голові у них закрутилося, і вони запосміхалися один до одного, начебто були давніми й безсумнівними приятелями.

— Це мешкання дивне, — сказав, усміхаючись, Єремія. — Щось тут відбувається, не збагнути мені, але не про добро печеться цей дідок, а тільки про вигоду для себе.