На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

— Коли повернешся від ігумена, — мовив зовсім розщедрілий Прохор, — я дам тобі ковтнутинапою, якого куштував…

Ігумен цій історії не повірив. Він відпустив гріхи чоловіку, що каявся перед ним зі сльозами на очах, а коли той пішов, покликав Єремію.

— Сходи і візьми у Прохора таємно одну хлібину, — наказав він.

Єремія прийшов до Прохора і побачив нового слугу. Той сидів навпочіпки біля келії, дивився перед собою широко розплющеними очима і блаженно всміхався. Єремія підійшов зовсім близько і заговорив до слуги, але той не чув його і не бачив. Провів перед очима у слуги п'ятірнею, але той не побачив п'ятірні. Погойдувавсь, усміхався і наспівував щось легенько..

Єремія переступив поріг Прохорової келії. Було тут сутінно, але ченця не побачив.

— Брате Прохоре! — гукнув він.

У бовдурі свистів вітер, було в той день по-осінньому холодно. Та й осінь уже ступала на землю. На столі лежало дві хлібини, і обидві темні, як земля. Єремія всміхнувся і взяв одну із них. Прохорів слуга так само сидів навпочіпки, тільки тримав він тепер перед собою простягнуту долоню. Обличчя його ясніло від усміху.

— Де брат Прохор? — спитав Єремія. Слуга не відповів: не чув його й не бачив.

Тоді пішов Єремія до ігумена, і вони розламали взятий хліб. Був гіркий, як полин, але Єремія не висловив ігумену свого сумніву, адже той хотів зараз чуда.

— А тепер, сину мій, — сказав ігумен, — хай принесе мені хліб сам Прохор.

Але Прохор уже й сам переступав поріг ігуменової келії: під пахвою у нього була хлібина.