JК
Пентакль: Збирка :: Дяченко Марина
Страница: 26 из 52Баба підняла до неба руки, казна-звідки налетів вітер, підхопив чорне плаття з поточеним червами подолом…
Омелько намацав у чорній траві дзвіночок – німий, без’язикий.
І заверещавши як порося під ножем різника кинув його чудовиську в пику.
Затріщало, ніби вивертали з землі вікового дуба. Регіт баби перейшов у крик.
Чорна тріщина над урвищем перетворилася в щілину, потім розійшлася зовсім. Величезний пласт землі відколовся і полетів униз разом з бабою і її дохлою кобилою, і разом з ними летів, світячись, наче у ковальському горні, дзвіночок.
Омелькові поталанило: висів, вчепившись за цупку, кошлату траву, схожу на дідові брови. Підтягнувся, ліг животом на край твердої землі…
Проспівав півень.
* * *
Німець стояв у воротах – руді вуса, куций сюртук, картатий кашкет. Панські штани заправлені в блискучі чоботи; у руках – картуз із тріснутим козирком.
Омелько дивився через двері комори, як батько розмовляє з німцем.
– Ні, – сказав німець зненацька високим тріскучим голосом. – Штрафу цього разу ніякого не вимагать. Тому що шкода невелик, то й претензія невелик: щоб у майбутньому, якщо можна, ваш син не зазіхать на чуже добро.
Батько щось сказав – Омелько не розчув.
– У цих широтах нелегко вирощувати баштанна культура, – сказав німець. – Я розумій ваше збурювання. Крім того, злодія в житті чекати батога, в’язниця і Сибір.
Омелько намацав у чорній траві дзвіночок – німий, без’язикий.
І заверещавши як порося під ножем різника кинув його чудовиську в пику.
Затріщало, ніби вивертали з землі вікового дуба. Регіт баби перейшов у крик.
Чорна тріщина над урвищем перетворилася в щілину, потім розійшлася зовсім. Величезний пласт землі відколовся і полетів униз разом з бабою і її дохлою кобилою, і разом з ними летів, світячись, наче у ковальському горні, дзвіночок.
Омелькові поталанило: висів, вчепившись за цупку, кошлату траву, схожу на дідові брови. Підтягнувся, ліг животом на край твердої землі…
Проспівав півень.
* * *
Німець стояв у воротах – руді вуса, куций сюртук, картатий кашкет. Панські штани заправлені в блискучі чоботи; у руках – картуз із тріснутим козирком.
Омелько дивився через двері комори, як батько розмовляє з німцем.
– Ні, – сказав німець зненацька високим тріскучим голосом. – Штрафу цього разу ніякого не вимагать. Тому що шкода невелик, то й претензія невелик: щоб у майбутньому, якщо можна, ваш син не зазіхать на чуже добро.
Батько щось сказав – Омелько не розчув.
– У цих широтах нелегко вирощувати баштанна культура, – сказав німець. – Я розумій ваше збурювання. Крім того, злодія в житті чекати батога, в’язниця і Сибір.