Пентакль: Збирка   ::   Дяченко Марина

Колеса від воза замочили в ставку біля берега, і обов’язком Омелька було бігати щодня, перевіряти, чи не спливли колеса на поверхню. Тут же намокало барило, у якому повезуть на поле питну воду; усю зиму воно зберігалося на горищі, висохло, пощілилося, і ось тепер набрякло, «пило воду». Час від часу батько витягав його на берег, перевіряючи, де тече. Напередодні від’їзду з’ясувалося, що якась вперта щілина не бажає затягуватися, і тоді батько велів Омелькові бігти і нашкребти дьогтю з тільки-но змащених осей, і Омелько приніс у пригорщі ще не загустілого дьогтю, батько замазав щілину і барило стало остаточно готовим.

Викотили з води важкі колеса, прикотили у двір і надягли на осі. Навантажили вози необхідним у полі інструментом – коси, грабельки, казан для каші, «катряга» – дерев’яний каркас, покритий полотниною, складаний наметик, у якому будуть ночувати на полі женці; «таганок» – хрестовина із залізним гаком, щоб вішати казан над вогнем; єдина на всіх свитка, якою будуть укриватися вночі…

Удосвіта рушили. Сонце зустрічали вже у полі. Батько і брати косили, мати і Варка рівняли покоси – колосся мокре, у росі, нехай підсохне… Омелько – на похваті: підносив воду, наглядав за кіньми, стриноженими неподалік. До сніданку всі напрацювалися, притомилися; нашвидку поснідали хлібом і салом – жнива цього року почали вже після Петра, піст закінчився, сім’я розговілася. Не гаючи часу, знову взялися за роботу…

Сонце піднімалося усе вище. Над жнивним полем, наче марево, струменіла полуденна спека.