Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[62] Цібелла же була ласуха,

Для збитню рада хоть на все;

До того ж страшна говоруха,

О всякій всячині несе.

Стягли її насилу з печі,

Взяв Купідон к собі на плечі,

В будинки к Зевсу і поніс.

Зевес, свою уздрівши неню,

Убгав ввесь оселедець в жменю,

Насупив брови, зморщив ніс.

[63] Цібелла перше закректала,

А послі кашлять начала,

Потім у пелену смаркала

І дух п’ять раз перевела:

«Сатурнович, змилосердися,

За рідную свою вступися! —

К Зевесу шокала стара. —

Безсмертних смертні не вважають

І тілько що не б’ють, а лають;

Осрамлена моя гора!

[64] Мою ти знаєш гору Іду

І ліс, де з капищем олтар;

За них несу таку обиду,

Якой не терпить твій свинар

На зруб я продала троянцям,

Твоїм молельщикам, підданцям,

Дубків і сосен строїть флот.

Твої уста судьбам веліли,

Були щоб ідські брусся цілі,

Нетліннії од рода в род.

[65] Зиркни ж тепер на тібрські води,

Дивись, як кораблі горять! —

Їх палять Турнові уроди,

Тебе і всіх нас кобенять.

Спусти їм – то таке закоять.

І власть твою собі присвоять,

І всім дадуть нам киселя;

Сплюндрують ліс, розриють Іду;

Мене ж, стару, уб’ють, мов гниду,

Тебе прогонять відсіля».

[66] «Та не турбуйтесь, паніматко! —

Зевес з досадою сказав.