Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[100] Прощайте, доміні латинці!

Поклон мій вашому царю;

Возьміть назад свої гостинці,

Одправте їх к багатирю

Енею і просіть покою».

Венул утерся тут рукою

І річі сій зробив кінець.

Збентежила ся річ Латина,

Здавалось, близька зла година;

На лисині трусивсь вінець.

[101] Латин од думки схаменувся,

Олімпським трохи помоливсь;

Наморщивсь, сентябрем надувся

І смутно на вельмож дививсь.

«А що? – сказав, – чи поживились?

От з Діомидом ви носились,

А він вам фигу показав;

Заздалегідь було змовлятись,

Як з пан-Енеєм управлятись,

Поки лапок не розіклав.

[102] Тепер не приберу більш глузду,

Як тут сих поселить прочан;

Землі шматок єсть не під нужду,

То їм з угоддями оддам.

Оддам нив’я і сінокоси,

І риболовні тібрські коси,

То буде нам Еней сусід;

Коли ж не схоче він остаться,

А пуститься іще таскаться,

То все ж ізбавимся од бід.

[103] А щоб з Енеєм лад зробити,

Пошлю послів десятків п’ять;

І мушу дари одрядити,

Диковинки коли б достать:

Повидла, сала, осятрини,

Шалевий пояс і люстрини,

Щоб к празнику пошив каптан,

Сап’янці із Торжка новенькі,

Мальованії потибеньки.