Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Коли ж що напхом з’язикаєш

І в тереб добре зживотаєш,

То на веселі занутрить;

Об лихо вдаром заземлюєш,

І ввесь забуд свій зголодуєш,

І біг до горя зачортить.

[2] Та що абищоти верзлялом,

Не казку кормом солов’ять:

Ось ну, закалиткуй брязкалом,

То радощі заденежать.

Коли давало сп’ятакуєш,

То, може, чуло зновинуєш,

Якщо з тобою спередить:

Куди на плавах човновати,

Як угодили Юнонати

І як Еней замінервить.

[3] Мене за сю не лайте мову,

Не я її скомпоновав;

Сівіллу лайте безтолкову,

Її се мізок змусовав:

Се так вона коверзовала,

Енеєві пророковала,

Йому де поступатись як;

Хотіла мізок закрутити,

Щоб грошей більше улупити,

Хоть бідний був Еней і так.

[4] Та треба з лиха догадаться,

Як прийде узлом до чогось;

А з відьмою не торговаться,

Щоб хлипати не довелось.

Подяковав старую суку

Еней за добрую науку,

Шагів з дванадцять в руку дав.

Сівілла грошики в калитку,

Піднявши пелену і свитку, —

Ізслизла, мов лихий злигав.

[5] Еней, ізбувши сучу бабу,

Якмога швидше на човни,

Щоб не дала Юнона швабу,

Що опинився б в сатани.

Троянці, в човни посідавши

І швидко їх поодпихавши,

По вітру гарно поплили;

Гребли з диявола всі дружно,

Що деяким аж стало душно,

По хвилі весельця гули.