Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[67] Йому, бач, сонному верзлося,

Буцім Анхізове дитя

З Лавинією десь зійшлося

І женихалось не шутя:

Буцім з Лависей обнімався,

Буцім до пазухи добрався,

Буцім і перстень з пальця зняв;

Лавися перше мов пручалась,

А послі мов угамовалась,

І їй буцім Еней сказав:

[68] «Лависю, милеє кохання!

Ти бачиш, як тебе люблю:

Но що се наше женихання,

Коли тебе навік гублю?

Рутулець Турн тебе вже свата,

За ним, бач, тягне і Амата,

І ти в йому находиш смак.

До кого хіть ти більшу маєш,

Скажи, кого з нас вибираєш?

Нехай я згину, неборак!»

[69] «Живи, Енеєчку мій милий, —

Царівна сей дала одвіт, —

Для мене завжди Турн остилий,

Очам моїм один ти світ!

Тебе коли я не побачу,

То день той і годину трачу,

Моє ти щастя, животи;

Турн швидче нагле околіє,

Ніж, дурень, мною завладіє,

Я вся – твоя, і пан мій – ти!»

[70] Тут Турн без пам’яті схватився,

Стояв, як в землю вритий стовп;

Од злості, з хмелю ввесь трусився

І сна од яву не розчовп:

«Кого? – мене; і хто? – троянець!

Голяк, втікач, приплентач, ланець!

Звести? – Лавинію однять?

Не князь я! – гірше шмаровоза,

І дам собі урізать носа,

Коли Еней Латину зять.

[71] Лавися шмат не для харциза,

Який пройдисвіт єсть Еней;

А то – і ти, голубко сиза,

Ізгинеш од руки моєй!

Я всіх поставлю вверх ногами,

Не подарую вас душами,

А більш Енею докажу.

Латина же, старого діда,

Прижму незгірше, як сусіда,

На кіл Амату посаджу».

[72] І зараз лист послав к Енею,

Щоб вийшов битись сам на сам,

Помірявсь силою своєю,

Достав од Турна по усам;

Хоть на киї, хоть кулаками

Поштурхатись попід боками,

Або побитись і на смерть.