Страница:
12 из 223
Він удруге за день став навкарачки, збираючись наблизитися до вікна, але побачивши, що його випередив асистент, порачкував до місця, де раніше стояв стіл, під яким він ховався.
– Ну и что там, Артурчик, происходит? – пошепки, але трохи нетерпляче спитав він. Асистент знову визирнув – войовничого вигляду чоловіки в козацьких одностроях грізно бубоніли, жбурляючи агресивні репліки і люто зиркаючи у бік офісних вікон…
– Шумят… – стиха прокоментував Артурчик.
З-поміж станичників вирізнявся отаман, на грудях якого орденів із хрестами було найбільше, – Артурчик навіть подумав було, що йому примарилося, коли побачив мінімум дванадцять тільки Георгіївських Хрестів… Козацький вождь піднявся на ту ж саму шухляду, на якій нещодавно вивищувався вождь комуністів. Тримаючи в одній руці мегафон, а другою, мов шаблею, навхрест рубаючи повітря, він хриплим голосом відчайдушно волав:
16 ДлштроДЖАНПРОВ
– Православные! Доколе русскому человеку ходить на поклон к березовским, Ходорковским, абрамовичам и прочим имиджмейкерам!
Потім, повернувшись у бік офіса, заревів повз мегафон:
– Кому, Иуда, ты продал мое место в Государственной Думе?! Ну, ничего, сионисты, будет и на нашей улице праздник! Мир не без русских людей!
Натовп проскандував «Любо!», перейшов на «Чемодан – вокзал – Израиль!» і, вклавшись у чотири-п'ять хвилин, з почуттям майже безкоштовно виконаного обов'язку перед православною вірою, закатованим царем та сплюндрованою Вітчизною, рушив геть, врізнобій затягуючи:
«Смело мы в бой пойдем
За Русь Святую.
|< Пред. 10 11 12 13 14 След. >|