Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

Якщо в клубі риплять стільці, то народ агресивніший і спалахує від кожної дрібниці, як сірник. Тут будьте обережніші: прислухайтеся до рипу стільців. Якщо слухачі йорзають, загрозливо рипаючи стільцями, – вам каюк. Тож програма-мінімум -якнайменше рипу, програма-максимум – якнайбільше голосів. Якщо в клубі дозволено лузати насіння – отже, тут очікують, що ви будете порпатись у брудній білизні. Тому порпайтесь, якщо хочете, щоб за вас проголосували. Якщо клуб охайний, прикрашений вишивками, різноманітними лозунгами з творів Тараса Шевченка, – тут найкраще просто поговорити про любов.

Але що це ми з вами, їй-бо, все про клуби та клуби? Невже немає цікавіших тем для розмови? Є. Якраз про ту саму любов.

Любов, дорогі мої друзі, – це така штука, або, як каже народ, фігня, – що падає, як сніг на голову. І саме тоді, коли найменше цього сподіваєшся. Як у пісні. Та сама тьотя Берта вийшла заміж аж у сорок п'ять років. І що характерно – дуже вдало! За директора комісійного магазину. А ви ж знаєте, дорогі мої читачі, що значить у радянський час вийти заміж за директора комісійного магазину! І заміж вона вийшла по любові. Вже тоді, коли облишила сподіватися на щось. І де б ви думали, тьотя Берта познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком? У крематорії. Її сусіда ховали на десять хвилин раніше від його родича. Отак воно буває.

Вибачайте, ми трохи віддалилися від головної теми нашої розмови. Ви вже знаєте, які проблеми особистого характеру мав наш незабвенний герой. Він просто не реагував на жіночу стать. На чоловічу, як ми вже зазначали, теж.