Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

Жінка невизначеного віку заридала:

– Людоньки добрі! Ви подивіться! Це ж він (жінка показала на Адама Колосального) мене спокусив, зробив мені дитя і кинув!

Зал обурено зашепотів. Адам Колосальний від несподіванки втратив голос. Він відкривав і закривав рота, як риба.

– Подивіться на цю крихітку! Воно ж беззащитне, голодне! Байстренятко моє ненаглядне! А його таточко красується по столицях і по закордонах…

Побачивши, що до неї пробираються два міліціонери, вона закричала ще голосніше і розпачливіше:

– Не вірте йому! Не голосуйте за нього, людоньки добрі! Христом Богом прошу!…

Жінку попід руки вивели з залу. Колосальний продовжував ковтати повітря.

Звичайно, потім з'ясується, що це була підставна «качка», яка повинна була скомпрометувати визначного політичного діяча… Однак це з'ясується тільки завтра. А зараз зал збуджено перетравлював інформацію. А зал на таких зустрічах – це не просто овеча отара. На таких зустрічах, як правило, бувають ті, які роблять погоду в районі і створюють громадську думку. Тож удар був розрахований правильно.

Ви, дорогі мої читачі, напевне стикалися з таким у вашому житті, що якусь поважну особу обливають брудом, тобто компроматом. Але дивна річ: до одних компромат пристає, а до інших – ні. Це така тонка штука: вірять люди, що ти грішний, чи не вірять. Так от. Про Колосального повірили. І це вже поганий знак, скажу я вам. Повірив навіть дехто з учительок української мови середнього віку православного віросповідання.