Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

Наші відвідувачі дійшли і до голубців, і до вареників зі шкварками. Виявилося, що в гостей апетит не гірший, аніж у колишнього голови колишнього колгоспу.

У принципі, якщо хтось розуміється на підтекстах, натяках і мигах, то зрозуміє, що справу було зроблено. Навіть до Варфоломійовича це дійшло. Тож розмова полилася дуже невимушена про зовсім відсторонені речі, як, наприклад, про надої молока в корів, яких виганяють на пашу, а не тримають у корівниках.

Була вже дуже пізня година, коли в кабінет приватного ресторану увірвалася, мов фурія, огрядна жінка із здоровим буряковим кольором обличчя, із золотими «циганськими» сережками у вухах, золотими зубами і «цвітастій», як кажуть у народі, хустці на плечах. Уже з порога вона заверещала несамовитим голосом:

– Ах ти гад такий-розтакий! Неакур-ратіст проклятий! (Яка цікава мова, – подумав Печеніг). Я його жду-визираю, уже собі всі очі видивила, а він тут коньяки хлище! А шоб тобі цей коньяк та через носа вилився (не дай Бог, – подумалося Варфоломійовичу)! А шоб тебе трясця зі світу звела! А шоб тобі руки й ноги повикручувало! А шоб тобі повилазило! А шоб тебе сира земля не прийняла!

І тут сталася метаморфоза.