Зло   ::   Баграт Людмила

– Він узяв мої руки у свої і почав розтирати, намагаючись зігріти. Марно.

– Знаєш, крихітко, сьогодні вночі ти співала. Так гарно. Якоюсь дивною мовою. Ніколи не чув нічого подібного. Ти щиро співаєш.

Я схилила голову. Співала? Ми з Яном гуляли лісом і слухали спів вітру в верхівках столітніх дерев. Я тільки підспівувала.

– Марго, так далі не можна. Тобі потрібна допомога. Я домовився з одним лі… з однією хорошою людиною. Він хоче просто подивитися на тебе. Він не заподіє тобі зла. Він – друг і хоче допомогти.

Костянтин обережно взяв Алі з моїх рук.

– Давай покладемо Алі на диван. Хай відпочиває. А ми знімемо цю сорочку і вдягнемо тебе гарно, як лялечку. А потім трохи погуляємо, подихаємо свіжим повітрям і відвідаємо нашого друга. Пішли, кошеня. Все буде гаразд.

Марго, він розмовляє з тобою, як з дитиною! – Мені байдуже. – Він вважає тебе божевільною! – Я ж сказала, мені байдуже.

Кабінет психотерапевта вражав розкішними меблями в стилі бароко: рожеве, шоколадне, золоте. Сам психотерапевт нічим не вражав: блідий, худорлявий, за п'ятдесят. Я сиділа на кушетці навпроти нього. Костянтин чекав у приймальні. Лікар мовчав.

Два роки тому я співпрацювала з однією психоаналітичною асоціацією, відтак техніка психотерапевтичного сеансу не була для мене загадкою. Звичайно ж, я не знала всіх деталей, але досить добре уявляла, що таке терапевтичне лікування. До першого інтерв'ю з пацієнтом завжди ставляться найуважніше.