Зло   ::   Баграт Людмила

Це… це мені розповів один друг.

Він всміхнувся:

– «Один друг…» Часом не мій Сергій? У десятому класі він просто схибився на камінні. Мало не перетворив квартиру на гірняцьку штольню.

–  Ні. Не він. Сергій так і не став моїм другом.

– Невже? А ким він став?

Я здивовано глянула на нього:

– Костянтине, про що ти?

Його обличчя спохмурніло:

– Справді, про що це я? А! Згадав! Про Шотландію! Поїхали, Марго! Влаштуємо собі невеличку відпустку. Це надзвичайна країна.

– Так. Надзвичайна… Та я думаю, що насамперед нам треба відпочити одне від одного.

– Ні.

– Що означає «ні»?

Він говорив повільно, тихо і спокійно, ніби пояснював дитині незрозумілу вправу:

– Це означає, що я не залишу тебе саму. Не зараз. Не в твоєму теперішньому стані. Взагалі ніколи. Я тебе кохаю, дівчинко.

Я усміхнулася:

– Так. Ти мене кохаєш. Мабуть, від такої любові і втік твій син.

Костянтин різко повернувся до мене:

– Не кажи мені про мого сина! Навіть згадувати про нього не смій!!!

Я подивилася йому в самісінькі зіниці. Довгий, спокійний погляд.

– Костянтине, у тебе немає вибору. Або ти зважаєш на мене, або матимеш дуже великі проблеми. – Здається, він зацікавився:

– Наприклад?

– Я ще над цим не працювала. Ти хочеш, щоб я почала? Ти справді цього хочеш?

Він звів очі:

– Ні. – Дістав з кишені пачку цигарок. – Ні. – Закурив. – Ні, Марго. Я цього не хочу.