Постукай у моэ викно (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

- Привiт! - гукнув ядо нього.

Граченя кинуло чиститись, повело на мене оком i радiсно зойкнуло:

- Кр-ри-и!

На його мовi це, мабуть, означало: "Привiт! Я за тобою скучило".

- Якщо воно так галасуватиме, - невдоволено зауважила мама, - ми всi поглухнемо.

- Мамочко, - запевнив я, - це воно просто за мною скучило. А насправдi воно дуже спокiйне!

- Сiдай, борщ охолоне, - перебила мама й сiла навпроти мене. Отже, - почала вона урочисто, - ми з татом вирiшили...

- Мамочко, люба! - вигукнув я, та мама обiрвала мiй запал:

- Я не скiнчила! Так от, ми його лишаєм, але при однiй умовi: доглядатимеш його ти сам...

Я знов одкрив рота - запевнити, що кращої умови й не придумати, але мама строго пiдняла палець, i я став слухати далi.

- ... I, звичайно, щоб це не позначалось на уроках. Одне зауваження - i...

- Жодного! - не втерпiв-таки я. - Жодного зауваження вiд сьогоднi! Зараз побачиш...

Я вискочив iз-за столу й вибiг у коридор, де стояв мiй портфель.

- Як ти гадаєш, мамо, що це? - гордо простягнув я мамi щоденника.

- Ой! - тiльки й сказала мама, наче не вiрила очам своїм. П'ятiрка! З лiтератури! Дай я тебе поцiлую, дитинко!

Знов - "дитинка"! Але я вдав, нiби не чув, i повис у мами на шиї.

- Отже, домовились, - сказала мама, коли нарештi звiльнилась од моїх обiймiв. - i щоб ми з татом не нагадували про твої обов'язки. Ти вiдповiдаєш за життя птаха. Не забувай про це. Все!

Яке хороше слово - "все"! Кращого я, мабуть, i не чув.