Постукай у моэ викно (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница:
25 из 31
Ще б пак, цiла купа людей витанцьовує перед ним!
- Ну от що! - рiшуче мовив Славко. - Зараз я тебе, розбiйника, дiстану. Не Гриня ти, а справжнiй Буцефал! Ану, хлопцi, - звернувся вiн до нас, - станьте двоє поруч, а я здеруся вам на плечi.
Далi пояснювати не було потреби. Ми чудово зрозумiли план Славка.
- Але ж вiн може втекти! - злякалась Вiтуня.
- Мовчи, - обiрвав її пошепки Сергiй, - бо почує. Краще ходи навколо й розмовляй з ним, щоб нiчого не пiдозрював.
- А про що? - поцiкавилась Вiтуня.
- Про що хочеш. Казку розкажи.
- Яку?
- От недотепа! - скипiв Сергiй. - Та хоч "Плескачика".
- Я знаю тiльки вiршами...
- Це те, що треба! - встряв Вiтько, бо Сергiй ось-ось закричав би. А кричати не можна, Гриня злякається.
- Добре, - погодилась нарештi Вiтуня й почала:
Якось каже дiд бабусi:
- Розпали вогонь в печi
та для нашої Ганнусi
ти плескачика спечи...
Вона походжала перед пiд'їздом i голосно декламувала. А Гриня сидiв на самому краєчку козирка й уважно слухав.
У цей час я та Сергiй стали спина до спини, Вiтько пiдсадив Славка, а той спритно скочив нам на плечi. Але... до козирка не дотягся.
- Ставайте навшпиньки! - просичав Вiтько, який керував операцiєю. - Не дiстає!
Ми, крекчучи, бо Славко таки важив чимало, звелися навшпиньки.
- Є! - почувся Вiтькiв радiсний шепiт.
Ми глянули вгору й побачили, як Славко вправно пiдтягнувся i блискавично перекинув тiло на козирок.
|< Пред. 23 24 25 26 27 След. >|