JК
Постукай у моэ викно (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница: 8 из 31Мама в мене й так завжди красива, та їй чомусь обов'язково знадобилася ще й зачiска!
Я звик, що, коли вранцi нема нiкого, мама лишає записку. Ось, до речi, й вона! Ану, погляну...
"ПЕРШЕ: не забудь прибрати лiжко".
Ну от, знов про лiжко! Завжди мама нагадує, хоч я й сам пам'ятаю... Що ж там далi? Ага!..
"ДРУГЕ: пий молоко з дитячим сирком".
Звiсно, сирок! Можна було й не писати...
"ТРЕТЄ: не забудь закрити холодильник i замикай дверi на обидва замки!"
Щоразу - "обидва замки", наче їх десять! Що там iще?
"ЧЕТВЕРТЕ: будь о третiй вдома - є важлива розмова".
Буду, куди ж я дiнусь! Хiба що зi Славком пройшлися б, так у нього тренування, вiн з першого класу гiмнастикою займається. Ну от, нiби останнє!..
"П'ЯТЕ: ми з татом учора вирiшили - граченя залишається в нас".
Менi аж дух перехопило! Я труснув головою i перечитав останнi слова. Так, я не помилився! Ось, будь ласка, чорним по бiлому:
"ГРАЧЕНЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В НАС"!
Я пiдскочив трохи не до стелi й заверещав:
- Ура! Хай живе мама! Хай живе тато! Ура-а-а! Воно - моє, моє, моє!..
Мабуть, я своїм вереском налякав бiдолашного птаха, бо граченя зойкнуло та з розгону чкурнуло в коробку, забилось у куток i навiть не ворушилось.
Я потанцював навколо столу, ще тричi вигукнув "ура!" мамi й татовi й витяг переляканого птаха з його схованки.
- Ти уявляєш, як тобi пощастило! - почав було я, та зразу ж виправився. - Ой, вибач! Не тобi, а н_а_м, нам з тобою! Тепер ти м_i_й, а я - т_в_i_й назавжди! Розумiєш, на-зав-жди!..
Я звик, що, коли вранцi нема нiкого, мама лишає записку. Ось, до речi, й вона! Ану, погляну...
"ПЕРШЕ: не забудь прибрати лiжко".
Ну от, знов про лiжко! Завжди мама нагадує, хоч я й сам пам'ятаю... Що ж там далi? Ага!..
"ДРУГЕ: пий молоко з дитячим сирком".
Звiсно, сирок! Можна було й не писати...
"ТРЕТЄ: не забудь закрити холодильник i замикай дверi на обидва замки!"
Щоразу - "обидва замки", наче їх десять! Що там iще?
"ЧЕТВЕРТЕ: будь о третiй вдома - є важлива розмова".
Буду, куди ж я дiнусь! Хiба що зi Славком пройшлися б, так у нього тренування, вiн з першого класу гiмнастикою займається. Ну от, нiби останнє!..
"П'ЯТЕ: ми з татом учора вирiшили - граченя залишається в нас".
Менi аж дух перехопило! Я труснув головою i перечитав останнi слова. Так, я не помилився! Ось, будь ласка, чорним по бiлому:
"ГРАЧЕНЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В НАС"!
Я пiдскочив трохи не до стелi й заверещав:
- Ура! Хай живе мама! Хай живе тато! Ура-а-а! Воно - моє, моє, моє!..
Мабуть, я своїм вереском налякав бiдолашного птаха, бо граченя зойкнуло та з розгону чкурнуло в коробку, забилось у куток i навiть не ворушилось.
Я потанцював навколо столу, ще тричi вигукнув "ура!" мамi й татовi й витяг переляканого птаха з його схованки.
- Ти уявляєш, як тобi пощастило! - почав було я, та зразу ж виправився. - Ой, вибач! Не тобi, а н_а_м, нам з тобою! Тепер ти м_i_й, а я - т_в_i_й назавжди! Розумiєш, на-зав-жди!..