Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[40] От так Еней жив у Дідони,

Забув і в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся і Юнони,

Пустився все бенкетовать;

Дідону мав він мов за жінку,

Убивши добру в неї грінку,

Мутив, як на селі москаль!

Бо – хрін його не взяв – моторний,

Ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

[41] Еней з Дідоною возились,

Як з оселедцем сірий кіт;

Ганяли, бігали, казились,

Аж лився деколи і піт.

Дідона ж мала раз роботу,

Як з ним побігла на охоту,

Та грім загнав їх в темний льох…

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-за могили,

В льоху ж сиділи тілько вдвох.

[42] Не так-то робиться все хутко,

Як швидко оком ізмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в папері як писнеш.

Еней в гостях прожив немало, —

Що з голови його пропало,

Куди його Зевес послав.

Він годів зо два там просидів,

А мабуть би, і більш пронидів,

Якби його враг не спіткав.

[43] Колись Юпітер ненароком

З Олімпа глянув і на нас;

І кинув в Карфагену оком,

Аж там троянський мартопляс…

Розсердився і розкричався,

Аж цілий світ поколихався;

Енея лаяв на ввесь рот:

«Чи так-то, гадів син, він слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засів, буцім в болоті чорт.