Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Коли ж що за язик напхаєш,

Живіт як слід натеребиш,

Утроба веселозаграє;

Об землю лихом добре вдариш,

Вчорашній голод не згадаєш,

Тоді тобі сам чорт не брат.

Та що там теревені править,

Байки не кормлять солов'я.

Ось ну калиткою трусни,

Брязкалом душу звесели,

Добудь з калитки п'ятака.

Коли п'ятак у руку сунеш,

То, може, новину почуєш:

Куди човни по морю править,

Які Юнона сільця ставить

І як її перехитрить.

Словесна гра тут побудована на довільній перестановці складових частин слова і членів речення: підмет – на місце присудка, додаток – на місце підмета і т. д. За такою «тарабарщиною» – добре знання і чуття рідної мови, її гнучкості, невичерпних словотворчих можливостей. Сівілла, якій належать ці слова, – звичайна сільська баба, і Котляревський, укладаючи «тарабарщину», виходив з її рівня. Тільки один, останній, рядок взятий явно з другого лексикону – мандрованих дяків: «І як Еней замінервить». Мінерва – богиня мудрості в стародавніх римлян. Перед нами словесна еквілібристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку співрозмовника у відповідальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сівілла обіцяє ще стати йому в пригоді – навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповісти, які каверзи готує йому Юнона і як їх уникнути. Еней замість запрошеного п'ятака дає старій «шагів з дванадцять» (шість копійок, шаг – півкопійки). Хитра баба, тут же забувши обіцянки, «ізслизла, мов лихий злизав».