Наталка Полтавка   ::   Котляревський Іван Петрович

(2)

До кого я пригорнуся, і хто приголубить?

Коли тепер того нема, який мене любить. (2)

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене - і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...



Явление 2



Наталка и Возный

В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим ім'ярек.

Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Настал мой час; і серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.