Украйна у вогни (скорочено)   ::   Довженко Олександр Петрович

Як розповісти про це? Коли ми спалювали свої хати, з ворогом у них, і тікали в ліси і яри, оглядаючись на своє горе.

— Прощайте, діти наші і дружини наші!

За ваші муки не пошкодуємо ні заліза, ні крові, ні поту, ні праці, ні найзаклятішої палкої ненависті, ні життя свого. Щоб вічно жила земля наша українська, щоб ніколи народ наш не став рабом, ніколи і нізащо.

Відколи світ стоїть, не була Україна такою багатою і пишною, такою небачене прекрасною, як в те літо. Хто пройшов по ній — не забуде повік.

І ніколи над світлою і радісною красою не нависали такі темні хмари.

Ніколи ще краса не була знівечена шрамами таких злочинств, як злочинства ворогів наших — фашистів.

І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина.

Горить і буде горіти до смерті в наших серцях безмежна любов до великої нашої Матері.

Не перевелася для нас краса її. Печать трагедії зробила її ще прекраснішою, ще дорожчою для нас.

Не переведуться і багатства її, доки живі будуть її діти, сини і дочки, які завжди люблять працю, все хороше, все красиве. Доки живі будуть її сини-воїни  під червоними прапорами Леніна, з твердою рукою і щедрим серцем.

Сипу, брато мій дорогий, товаришу мій! Не шкодуй нічого для перемоги, визволителю і меснику, загартований у боях, слава тобі!

Ти був щедрим на жертви! Із страшним громом і скреготом зубовним висаджував у повітря ти здійснену мрію свою — заводи і фабрики.

Ти не пошкодував свого первістка — неоціненну дніпровську греблю — Дніпрогес, величне творіння твого генія.