Легенди Львова   ::   Винничук Юрий

Колия захочу, то й не таке ще намалюю і то хутше за нього.

Король піймав його за язик:

– Справді? О, то я мушу переконатися у твоїй змисності. Чи готовий ти з лядським маляром позмагатися?

– Хоч би й зараз.

Велів король принести дощинки. Одну для маляра, другу для Олелька.

– З парсунами довго воловодитись, – сказав король. – Що б ви намалювали таке, аби хутко було?

– Я можу намалювати будь-якого звіра хутше, аніж ти королю п'ять ковтків пива вихилиш.

– Ото! А я не одного, а цілих п'ять звірів намалюю, – сказав Олелько. Король узяв кубок з пивом, ковтнув уперше і відразу маляр заходився малювати. Олелько тим часом і собі пива вточив і що король надіп'є з кубка, то й собі хильне.

– Начувайся, Олельку, – сказав король, – я вже четвертий ковток роблю. Після п'ятого дістанеш по м'якому місці, щоб дурно не нахвалявся і часу мені не марнував.

– Не бійтеся, зараз і я до роботи візьмусь. Мушу ж я обмислити, що маю малювати… Ага, вже знаю.

І тут Олелько вмочив усі п'ять пальців у червону фарбу й вивів на дощинці п'ять хвилястих ліній. Зробив це якраз упору, бо щойно король підніс востаннє кубок до вуст, то й маляр скінчив дикого вепра малювати.

– Я виграв, – сказав Олелько.

Король так і завмер з роззявленим ротом. Такого зухвальства він не сподівався.

– Ти виграв? А що ж ти ото наквацяв?

– Як обіцяв – цілих п'ять звірів.

Всі присутні обступили Олелька з його малюнком.