Легенди Львова   ::   Винничук Юрий

Раз на день він ходив до ями перевірити, чи туди щось попалося.

Одного разу він, зазирнувши в яму, побачив дівчину дивної вроди.

– Гей, – гукнув до неї. – Як ти сюди потрапила?

– Я гуляла в лісі.

– А хто ти така?

– Я дочка лісового короля.

– Ого! Що ж мені з тобою робити?

– Якщо вже я попалася в твою яму, то можеш мене взяти за жінку.

– За жінку? Гм… – мисливець почухав голову. – Ти надто гарна, щоб бути дружиною простого мисливця.

– Я буду тобі найвірнішою жінкою, але ти ніколи не повинен дорікнути мені, що я твоя мисливська здобич.

Мисливець давно вже хотів оженитися, але дівчата йому відмовляли через його лінивство. Тепер усі йому будуть заздрити.

Він витяг дівчину з ями і привів до себе додому. Королівна, як побачила в якій він халупі живе, аж охнула.

– Е ні, я так жити не звикла. Піду я до батька та привезу віно.

Ще до вечора ціла валка возів, запряжених вовками, з'їхалася до двору мисливця. А на возах чого тільки не було! Де не взялися слуги й служниці і почали ті вози розвантажувати, інші тим часом хату будували.

Минула ніч. А вранці мисливець не пізнав свого обійстя. Поруч зі старою хатою-розвалюхою височів білий будинок з різьбою, а всередині було таке багатство, що не знати чи місцевий дідич хоч половину того мав.

Звідтоді мисливець уже не ходив на лови. Вовки приганяли здобич на подвір'я, а слуги виконували всю хатню роботу.

За рік колишній мисливець неабияким паном став.