Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

— А чого ж він їхав, не засвічуючи фар, коли він справді, як ви кажете, збився з дороги в лісі? Якщо людина вночі зважується в лісі вимикати фари, то це перша ознака, що вона досконально орієнтується в цій місцевості. Ба навіть може їздити, заплющивши очі.

Я нічого не відповів. Дівчина безперечно мала слушність. «Завтра поїду до Цехоцінка, — подумав я. — Може, там іще стоїть той чорний «крейсер», і я довідаюся, кому він належить».

Та вголос сказав:

— А найпідозріліша тут одна дівчина. Не знати чого нападає на мирних туристів, стежить за ними, погрожує, наказує їм забиратися геть із лісу. А сама навіть не хоче сказати, як її звуть…

— Ганка… — почувся шепіт. — Я вчуся в Варшаві на лікаря. Оце скінчила перший курс і приїхала додому на канікули.

Вона замовкла. Крізь неголосний шум дощу, який тарабанив по стрісі, ми нараз почули відгомін розмови.

Хтось підходив до шопи. Були це, певне, чоловіки, бо голоси здалися нам низькі, грубі, трохи хрипкі.

Ганка присунулася до мене й зашепотіла:

— Ради бога, не робіть і найменшого шуму. Хоч би вони зайшли в шопу й сиділи тут хтозна-скільки, не можна, щоб вони дізналися про нас.

— А коли це лісник? — шепнув я Ганці. — Він допоміг би вам дістатися додому.

— Тихо! Тихо-о-о…

Чоловіки були вже біля шопи. Поминуть її чи йдуть саме сюди?

— … Старий від когось чув, що він має такий план, на якому вся місцевість докладно розписана кольоровими олівцями, — сказав перший голос.

Другий голос:

— Може, зайдемо в шопу й закуримо? Перший голос:

— Треба поспішати. Старий дожидає над річкою і, як спізнемося, зніме гвалт.