Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Навіщо ви сказали рибалці Скалбанові, що я журналіст?

— Бо… бо я чула, як він розповідав моєму батькові, що в нашій місцевості вештається якийсь непевний тип, і описав саме вас. А я вже знала, що ви журналіст і тут відпочиваєте. Скалбана не зажив у нас доброї слави, і я боялася, що, коли він вважатиме вас за непевну людину, то може вчинити вам якусь прикрість.

Я знову здвигнув плечима.

— А що вам до того? Досі я встиг зробити з вашої поведінки висновок, що ви зичите мені тільки найгіршого.

Дівчина аж тупнула ногою.

— Це неправда. Я не зичу вам нічого лихого. Просто я вважала вас за іншого і через те була нечемна.

Я підійшов до свого намету. Ганка пішла за мною, видно, хотіла щось сказати, але не знала, з чого почати. А я не збирався допомагати їй.

Тоді вона спитала:

— Чи ви не думаєте, що нам треба поїхати до Цехоцінка?

— Навіщо?

— Як це — навіщо? Треба подивитись, чи стоїть в паркінгу та велика чорна машина. А як стоїть, то годилось би довідатись, чия вона і чого на ній їздять лісом уночі з погашеними фарами.

Я зневажливо махнув рукою:

— Це мене не обходить.

— Але ж ви самі згадали за цю машину і сказали, що вона видалася вам тоді підозрілою…

— Авжеж, та хіба це значить, що я повинен їхати до Цехоцінка? Ваша поведінка багато дивніша, ніж власника тієї машини, а я ж не стежу за вами.

— Гаразд. Я розповім вам, чому моя поведінка здається вам такою дивною. Їдьмо до Цехоцінка. Шкода марнувати час за балачками, я можу сповідатися й дорогою.