Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Це пані, яку я підвіз на своїй машині до Цехоцінка.

— А-а, теж дівчина з автостопом, — усміхнулася Тереза.

— Ні, — в'їдливо мовила Ганка.

— Вам щастить підвозити гарних дівчат, — засміялася

Тереза. — Але ви на це заслуговуєте. У вас найкращий у світі автомобіль. Диво дивне, а не автомобіль.

— А ця пані, — показав я на Ганку, — глузує з нього, Руда дівчина презирливо скривилася.

— Вона не розуміється на машинах. Певне, ви з провінції? — звернулася вона до Ганки.

— Авжеж. І що з того? — гостро відказала та. Тітка від свого столика кивнула Терезі, аби вертала на місце. Тож я квапливо спитав:

— Що це за добродій з борідкою сидить з вами? Наречений? Дядько?

— У нього чудова машина, — сказала руда дівчина, наче це пояснювало їхнє знайомство. — Коли я побачила її у паркінгу, то не могла втриматися, щоб не покататися на ній. Так я й познайомилася з її власником.

— Хто ж він? Чужоземець?

— Ні. Поляк, але машину купив у чужоземця. А сам, здається, працює дипломатом. До Цехоцінка приїхав відпочивати. Звати його Гертель, живе в пансіонаті Орбіса. А як ваші справи? Де ви спинилися? — заскочила мене питанням Тереза.

— Я поставив свого намета над Віслою, біля містечка Антонінова.

Тітка нервувала і вже з більшим запалом показувала дівчині на мигах, щоб та вертала на місце. Бородань, певно, образився, бо покликав кельнера і попросив у нього рахунок.