Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Я спинив «сама».

— Якщо вам не подобається моя машина, можете вийти.

— О боже, — вигукнула вона, — вже й образилися. Через кожну дрібницю ви гніваєтесь. Та гаразд, хай ця машина вважається найкращою в світі.

— Вона негарна, це я визнаю, — сказав я, — але в неї дуже багато інших чеснот.

Якийсь час ми їхали мовчки. Дівчина все-таки образила мене. Мало того, що я ласкаво погодився забрати її з лісу, мало того, що я пригостив її сніданком, — вона, невдячна, ще збиткується з моєї машини…

День був безхмарний, гарячий, від нагрітої поверхні шосе пашіло жаром. За Нешавою дорога пролягла близько до Вісли, приємно повіяло прохолодою, запахло водою.

— Може, скупаємося? — запропонувала Тереза.

— А ви вмієте плавати?

— Ну, звичайно, вмію.

— Але ж у Віслі не слід купатися. Це зрадлива річка, — пояснив я. — А от вмитися можна. Ззаду в машині є несесер, у ньому мило й рушник.

— Вам здається, що я невмита?

— Ну, руки у вас не дуже чисті.

Це була правда. Ще коли ми снідали, я помітив, що в неї брудні руки, брудне обличчя. Тоді я нічого не сказав їй, бо не хотів бути неввічливим. Але тепер, коли вона так висловилася про мою машину, я не бачив причини жаліти її.

Дівчина зашарілася й слухняно дістала з несесера мило й рушник. Я з'їхав з шосе аж до берега річки, який був у цьому місці дуже низький, і зупинив машину біля самої води.

Тереза закасала рукава барвистої кофти й нахилилася до води.