Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Він чимраз далі віддалявся од мене, тоді зробив рукою якийсь таємничий рух, земля розступилась, і пан Кароль зник мені з очей…

Я прокинувся досить пізно, страшенно голодний. Харчі скінчилися, табір антропологів був порожній, усі пішли працювати на розкопки, і не було в кого позичити навіть шматка хліба. Не лишалося іншої ради, як натщесерце їхати до міста.

Я поснідав у молочному барі на вулиці біля костьолу. А по тому на ринку зустрів Телля і його хлопців.

— Ми йдемо на розкопки в парк дідича Дуніна, — пояснив Вільгельм Телль. — Пані магістр Аліна обіцяла нам розповісти про те, що там уже знайдено.

Сьогодні там працює і пані Залічка, — додав Соколине Око. — Вона пояснить нам, до яких типів людей ми належимо.

— Я одразу можу сказати, який ти тип, — втрутився Чорниця. — Ти темний тип.

— А ти непевний тип, — відрубав Соколине Око.

— Цитьте! Не сваріться, — угамував їх Телль.

Хлопці сіли до мене в машину, й ми поїхали в парк дідича Дуніна. Кількасот років тому саме тут, на невеликому горбі над озером, було кладовище. Тепер, звичайно, від нього не лишилося й сліду, а від озера зосталася тільки сажалка. Над сажалкою височів палац, в якому жили Дуніни. Допіру, коли в Дуніновому палаці розмістилася сільськогосподарська школа і в парку почали копати рови для каналізаційних труб, в землі знайшли давні людські кістяки.

Антропологи зняли верхній шар землі на чималій площі, що утворювала квадрат.