Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Не знати чого, міркуючи над своїми дальшими планами, я згадав саме їх.

Пориви вітру ставали дедалі дужчі. Крони дерев гули над моїм наметом, сучкувате гілля рипіло, тручись одне об одне. «Гаразд, — сказав я собі, — спробую піти небезпечною дорогою. Адже кожної миті я можу з неї звернути».

Прийнявши таке рішення, я затоптав ногою цигарку. Вогнище в таборі антропологів згасло, для мене теж настав час відпочинку. Я відчинив дверцята намету і ту ж мить почув три постріли. Їх не зміг заглушити навіть шум дерев.

Я прислухався, але постріли не повторилися: «Хто ж тут має вогнепальну зброю? — міркував я. — Мабуть, тільки міліція та ще, певно, лісники».

Проте я не зміг позбутися почуття неспокою, яке викликали в мені нічні постріли.



РОЗДІЛ П ' ЯТИЙ



Я стаю табором край яру. — Стріла. — Візит гарцерів. — Гарцери в ролі детективів. — Прогулянка до військового кладовища. — Криваві сліди. — Браконьєри. — Нічна драма. — Роздуми. — Я в ролі дідича Дуніна. — Чому Дідич довіряв лісничому? — Де він міг сховати свої скарби?

Збудився я о шостій ранку, спішно згорнув намет і поклав його в машину. Тоді спустився до Вісли і вмився холодною, майже крижаною водою. Антропологи ще спали, принаймні з табору не чути було ані згуку. Я сів у машину, ввімкнув мотор і поїхав до містечка. Біля колодязя на ринку спинився, набрав води у п'ятилітровий бідон, що був серед мого туристського начиння. Далі поїхав до бензоколонки, наповнив бак бензином і подався знову до лісу.