Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Коли це Соколине Око показує нам сліди автомобіля й пояснює: «До Томаша Бродяги навідався хтось на машині, і він виїхав». По тому жінка з табору антропологів, здається, керівник експедиції, сказала нам, що чиясь чудернацька машина прямувала рано-вранці до лісу. Ми подалися дорогою в ліс й одразу побачили на піску сліди шин.

— Я проїхав цією дорогою двічі, — пояснив я, — учора ввечері та сьогодні вранці. Туди й назад.

— Ну, це ми побачили, — обізвався Соколине Око. — Бо одні сліди йшли поверх інших. Одні хтось залишив раніше, другі пізніше. Ми й пішли по тих пізніших…

— Ви стежите за мною! — удавано обурився я. Вони всміхнулися:

— Ні! — заперечливо похитав головою Вільгельм Телль. — Просто ми шукали вас, щоб спитати, чи не потребуєте нашої допомоги.

— Знову вас зобов'язали зробити якийсь добрий вчинок? — спитав я.

— Атож.

— Сьогодні мені нічого не треба. Як бачите, я здатний і сам впоратися.

Увесь час, розмовляючи, хлопці пильно приглядалися до мого автомобіля.

Де ви знайшли собі таку колимагу? — спитав Вивірка.

— Це — спадщина мого дядька Стефана Громилла. То був неабиякий дивак, — пояснив я. — Але машина дуже добра.

— А ви теж дивак, — мовив Телль. — Навіщо ви зняли намет з того пагорба над Віслою?

— Бо тут краще…

— Ні, там було краще.

— Це як на чий смак, — ухильно відповів я.

— Чи вам не сподобалися антропологи? — допитувався Телль.

— Може, — буркнув я.