По вогонь   ::   Рони-старший Жозеф Анри

Після стількох перемог його впевненість у своїй силі була велика, але ж Нам і Гав перед братами Агу будуть, як леопарди перед левами!

Попри вихор думок, що зароїлися в голові, Нао миттю прийняв рішення. Він роздумував не довше, ніж заско-чений зненацька олень.

– Першим побіжить Нам, – наказав ватажок, – а за ним Гав. Вони понесуть списи й дротики, а довбні я їм скину, коли вони спустяться із скелі. Огонь понесу я сам.

Навіть маючи таємничі камінчики ва, не міг він залишити завойованого Вогню.

Нам і Гав зрозуміли, що їм доведеться тікати від прудкопогого Агу з братами не лише одну ніч, а поки не добіжать до племені. Вони похапцем схопили свою легку зброю. Нам уже спускався, за ним, на відстані десятка ліктів, сунув Гав. Спускатися було важче, ніж підніматись, через непевне світло й несподівані тіні, через те, що доводилося спускатися в темряві помацки, спинятися над непомітними кручами та щільно притискатись до скелі.

Нам не встиг торкнутися ногою землі, як з берега полинув крик сови, а відповіли йому олень і крик водяного бугая.

Схилившись над кручею, Нао побачив, як Агу, виплигнувши з комишів, блискавкою кинувся назустріч. За хвилину вискочили і його брати – один з півдня, другий зі сходу.

Нам сплигнув на землю.

Тут вагання охопило серце Нао. Він не знав, чи слід кидати Намові довбню, чи кликати його назад. Юнак бігав швидше сивів Зубра, але воли мчали до скелі з усіх боків і могли поранити його описом чи дротиком… Та ватажок натявся недовго.

– Я не кину Намові довбню, вона заважатиме втечі. Хай Нам біжить… Хай він сповістить уламрів, що ми чекаємо на них тут з Огнем.