По вогонь   ::   Рони-старший Жозеф Анри

Нао ж порівнював цих господарів світу з Намом й Гавом: він бачив худі руки, тонкі ноги, вузькі тулуби своїх товаришів і великі, наче гори, тіла мамонтів на грубих, як дуби, ногах. І він зрозумів, до якої міри мале й кволе те створіння, що зветься людиною, яке мізерне судилося йому життя в повсякчасному блуканні степами. Він згадував також про рудих левів, про левів-велетнів та тигрів, яких вони мусили зустріти в найближчому лісі й проти чиїх пазурів і олень, і людина так само безпорадні, як голуб проти кігтів орла.



Розділ третій

У ПЕЧЕРІ



Минула третина ночі. Блідий, як берізка, місяць плин понад хмарою. Він лив хвилі свого світла на річку, на мовчазні скелі, на полохливі тіні на березі. Мамонти вже давно пішли; тільки зрідка можна було побачити якогось плазуна та помітити сову, що пролітала на тихих крилах. Біля входу печери стояв на варті, відбуваючи свою чергу, Гав. Він був дуже стомлений; його думки текли одноманітно й повільно, збуджуючись лише від несподіваних шелестів, нових чи збільшених старих запахів, затихання чи пориву вітру. Дивне заціпеніння скувало всі його почуття й думки; в свідомості жеврів тільки страх перед небезпекою.

Але ось несподівано стрілою пробіг сайгак, і це раптом примусило його підвести голову. В ту ж мить на тім боці річки, на крутому шпилі горба, побачив він великого звіра, що хитаючись наближався до берега. Його важкі, а проте гнучкі ноги, здорова звужена біля щелеп голова, деяка чудна подібність до людини свідчили, що це ведмідь.