JК
Таэмниця двох океанив :: Адамов Григорий Борисович
Страница: 40 из 582Павлик відчув ще сильніший приголомшливий удар, потім усе зникло, провалилося в темряву…
Розділ III
ПІСЛЯ БОЮ
– Швидше, швидше, товаришу Лорд! Я держу її за хвіст, щоб її чорти держали! Сили мої кінчаються, будь вона проклята!
– Скворешня! Що це таке?
Зоолог вибіг із хащів водоростей. Він побачив незвичайну картину. На відкритій галявині в яскравому зеленуватому світлі, біля кількох машин, що працювали під прозорими, немов із скла, ковпаками, стояла гігантська постать людини в металевому скафандрі і величезному шоломі. Зігнувшись у вигляді великого потужного лука, вона однією рукою держала петлю з товстого гнучкого кабеля, що з'єднував два ковпаки з працюючими машинами. В петлю вчепилася зубами невелика, двометрова акула, яку людина держала рукою за тонку частину тіла, біля самого хвоста. Рило акули далеко виступало над широкою пащею, її темносіра жорстка шкіра була схожа на напилок, великі круглі очі, тупі, безтямні, палали білуваторожевим вогнем люті. Зоолог одразу ж впізнав осе-ледцьову акулу, неймовірна зажерливість якої дивувала ще стародавніх спостерігачів. Звичайною їжею цієї акули є оселедці, коли вони хмарами піднімаються із глибин і йдуть до берегів для нересту. Але вона переслідує й інших риб, яких тільки в змозі здолати.
Своїй славнозвісній родичці, прославленій розбійниці морів і океанів – звичайній акулі, або мокою, – оселедцьова акула поступається лише розміром і силою.
Акула, яку велетень з надзвичайним напруженням сил тримав за хвіст, звивалася, згиналася і розгиналася, але не випускала з пащі захопленого нею кабеля.
Розділ III
ПІСЛЯ БОЮ
– Швидше, швидше, товаришу Лорд! Я держу її за хвіст, щоб її чорти держали! Сили мої кінчаються, будь вона проклята!
– Скворешня! Що це таке?
Зоолог вибіг із хащів водоростей. Він побачив незвичайну картину. На відкритій галявині в яскравому зеленуватому світлі, біля кількох машин, що працювали під прозорими, немов із скла, ковпаками, стояла гігантська постать людини в металевому скафандрі і величезному шоломі. Зігнувшись у вигляді великого потужного лука, вона однією рукою держала петлю з товстого гнучкого кабеля, що з'єднував два ковпаки з працюючими машинами. В петлю вчепилася зубами невелика, двометрова акула, яку людина держала рукою за тонку частину тіла, біля самого хвоста. Рило акули далеко виступало над широкою пащею, її темносіра жорстка шкіра була схожа на напилок, великі круглі очі, тупі, безтямні, палали білуваторожевим вогнем люті. Зоолог одразу ж впізнав осе-ледцьову акулу, неймовірна зажерливість якої дивувала ще стародавніх спостерігачів. Звичайною їжею цієї акули є оселедці, коли вони хмарами піднімаються із глибин і йдуть до берегів для нересту. Але вона переслідує й інших риб, яких тільки в змозі здолати.
Своїй славнозвісній родичці, прославленій розбійниці морів і океанів – звичайній акулі, або мокою, – оселедцьова акула поступається лише розміром і силою.
Акула, яку велетень з надзвичайним напруженням сил тримав за хвіст, звивалася, згиналася і розгиналася, але не випускала з пащі захопленого нею кабеля.