JК
Таэмниця двох океанив :: Адамов Григорий Борисович
Страница: 503 из 582Нарешті, відчайдушним зусиллям волівін повернувся й тихо, тремтячим голосом промовив:
– Дозвольте, товаришу командир…
– Говори, говори, Павлику!
– Тут ми знайшли… я та Іван Степанович… дуже хороше місце… Чесне піонерське! – несподівано закінчив Павлик і замовк, розгубившись.
– Ну, чого ж ти? – усміхнувся капітан. – Говори, не соромся.
– Ми знайшли велику-велику печеру. Підводну. Туди десять «Піонерів» можуть сховатися! – І квапливо, наче побоюючись, що зараз з нього розсміються, продовжував: – Ви не вірите? Чесне піонерське! Спитайте Івана Степановича. Ми обидва бачили. Ми її гарненько обдивились…
З проясненим обличчям капітан скочив із стільця і схопив Павлика за плече.
– Що ти кажеш, Павлику? Це вірно? І велика?
– А далеко звідси? – зацікавився і старший лейтенант.
– Велика! Здоровенна! Зовсім недалеко! На п'яти десятих півгодини ходу! Не більше!
– Хлопчику мій, ти вісник радості! – вигукнув капітан. – Адже це величезна удача! Марате, відшукайте Івана Степановича! Скоріше!
Через хвилину Шелавін був у центральному посту й потвердив усе, що сказав Павлик: печера величезна, наче елінг для дирижабля, дно та стіни рівні. «Піонер» там знайде чудове сховище. Каштан був надзвичайно задоволений і ласкаво поплескав Павлика по плечу.
– Я зараз же відправлюсь туди, – сказав він у радісному збудженні. – І ви зі мною, Іване Степановичу. І ти, Павлику.
– Але ж дюзи ще не працюють.
– Дозвольте, товаришу командир…
– Говори, говори, Павлику!
– Тут ми знайшли… я та Іван Степанович… дуже хороше місце… Чесне піонерське! – несподівано закінчив Павлик і замовк, розгубившись.
– Ну, чого ж ти? – усміхнувся капітан. – Говори, не соромся.
– Ми знайшли велику-велику печеру. Підводну. Туди десять «Піонерів» можуть сховатися! – І квапливо, наче побоюючись, що зараз з нього розсміються, продовжував: – Ви не вірите? Чесне піонерське! Спитайте Івана Степановича. Ми обидва бачили. Ми її гарненько обдивились…
З проясненим обличчям капітан скочив із стільця і схопив Павлика за плече.
– Що ти кажеш, Павлику? Це вірно? І велика?
– А далеко звідси? – зацікавився і старший лейтенант.
– Велика! Здоровенна! Зовсім недалеко! На п'яти десятих півгодини ходу! Не більше!
– Хлопчику мій, ти вісник радості! – вигукнув капітан. – Адже це величезна удача! Марате, відшукайте Івана Степановича! Скоріше!
Через хвилину Шелавін був у центральному посту й потвердив усе, що сказав Павлик: печера величезна, наче елінг для дирижабля, дно та стіни рівні. «Піонер» там знайде чудове сховище. Каштан був надзвичайно задоволений і ласкаво поплескав Павлика по плечу.
– Я зараз же відправлюсь туди, – сказав він у радісному збудженні. – І ви зі мною, Іване Степановичу. І ти, Павлику.
– Але ж дюзи ще не працюють.