JК
Таэмниця двох океанив :: Адамов Григорий Борисович
Страница: 514 из 582Ми виправдаємо довір'япартії! Ми переможемо!.. Переможемо!..
– До команди! До команди! – закричав комісар. – Товаришу командир! Треба повідомити команду!
Його молоде обличчя сяяло під шапкою сивого волосся. Він підійшов до капітана і, ледве стримуючи неслухняний, зривистий голос, наскільки можливо офіціально сказав:
– Товаришу командир, дозвольте негайно скликати команду для вашого повідомлення!
Капітан поклав йому обидві руки на плечі, стиснув їх.
– Ну, звичайно! Сьомін, товаришу дорогий! Звичайно! І швидше, швидше! Марш, марш!
Він повернув комісара за плече і, підштовхуючи його до дверей, кинув навздогін:
– Всю команду і всіх наукових працівників!
***
Об одинадцятій годині, ще збуджений після тріумфуючого мітингу з приводу радіограми, Марат побіг до Кор-нєєва повідомити його, що ремонт щита й сітки управління повністю закінчено ним і Павликом на три години раніше, ніж передбачалося графіком.
Маратові здавалося, що ніколи він не працював з такою насолодою, з таким захопленням, як зараз. Йому здавалося, що радіограма була повна не слів, а незвичайної музики, яка досі продовжує лунати в його душі. Він біг по трапах та відсіках, наспівуючи щось веселе й радісне, не чуючи ніг під собою. І скрізь він чув то тихе мугикання, то голосний спів, всюди він бачив виблискуючі очі, мимовільні усмішки.
– Ми переможемо, Маратушко! – дзвенів йому вслід крик Крамера.
– До команди! До команди! – закричав комісар. – Товаришу командир! Треба повідомити команду!
Його молоде обличчя сяяло під шапкою сивого волосся. Він підійшов до капітана і, ледве стримуючи неслухняний, зривистий голос, наскільки можливо офіціально сказав:
– Товаришу командир, дозвольте негайно скликати команду для вашого повідомлення!
Капітан поклав йому обидві руки на плечі, стиснув їх.
– Ну, звичайно! Сьомін, товаришу дорогий! Звичайно! І швидше, швидше! Марш, марш!
Він повернув комісара за плече і, підштовхуючи його до дверей, кинув навздогін:
– Всю команду і всіх наукових працівників!
***
Об одинадцятій годині, ще збуджений після тріумфуючого мітингу з приводу радіограми, Марат побіг до Кор-нєєва повідомити його, що ремонт щита й сітки управління повністю закінчено ним і Павликом на три години раніше, ніж передбачалося графіком.
Маратові здавалося, що ніколи він не працював з такою насолодою, з таким захопленням, як зараз. Йому здавалося, що радіограма була повна не слів, а незвичайної музики, яка досі продовжує лунати в його душі. Він біг по трапах та відсіках, наспівуючи щось веселе й радісне, не чуючи ніг під собою. І скрізь він чув то тихе мугикання, то голосний спів, всюди він бачив виблискуючі очі, мимовільні усмішки.
– Ми переможемо, Маратушко! – дзвенів йому вслід крик Крамера.