Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

– А так, знаєш… замислився… згадав про Горєлова… – зам'явшись, сказав Скворешня перше, що спало йому на думку.

– А-а… – розуміючи протягнув Матвєєв. – Так… є про що подумати.

Закінчували вантаження під гойдання й посування «Піонера» то вперед, то назад, то в різні боки; електрики та механіки випробовували вже роботу ходових і рульових дюз. Дно' печери на цей час майже зовсім очистилося. Останній дріб'язок підібрав Скворешня.

– Все? – спитав з камери старший лейтенант.

– Все! – почувся знизу голос Скворешні.

– Піднімайтесь! Починаю перекличку!

– Єсть підніматися! – відповів Скворешня, показуючись над площадкою з величезним оберемком інструментів.

Він прослизнув у камеру, і старший лейтенант ледве встиг ткнути в нього пальцем, сказавши:

– Один.

Не віддаючи розпорядження про підняття площадки, старший лейтенант продовжував лічити решту людей, які заповнювали камеру.

– Два… три… п'ять… вісім…

Людей було багато – сімнадцять чоловік. Поки йшла перекличка, площадка все ще не була піднята, і ніхто не звертав на це уваги.

Нарешті старший лейтенант закінчив:

– Всі в наявності. Підняти площадку! Зсунути двері! Відкрити вентиляцію!

Вода швидко спадала, скоро й тиск повітря в камері був доведений до нормального.

Хвилюючись і кваплячись, усі нетерпляче знімали з себе скафандри, поспішаючи скоріше опинитися на своїх постах біля механізмів і апаратів, щоб бути на місці під час відплиття.