Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Марат, наче тількищо опам'ятався, помовчав, потім поклав руку на голову хлопчика.

– Не плач, Павлику… Ми повинні бути завжди готові до цього… Уяви собі, що він загинув у бою…

– Так то ж у бою! – вигукнув Павлик, відриваючи мокре обличчя від грудей Марата. – А тут?

– І це був бій, голубчику. Бій за врятування «Піонера». І він загинув на бойовому посту.

Павлик помовчав, потім, схиливши голову й витираючи кулаком сльози, прошепотів:

– Я його ніколи, ніколи не забуду! А ти, Марате?

– Я теж, Павлику… – зітхнув Марат, і чубчик на його тімені сумно затремтів.

Вони помовчали, потім Марат сказав:

– Ти чув, Павлику, капітан послав радіограму у Владивосток і повідомив про цю подію… Він просив негайно послати на острів найкращий, найбільш швидкохідний гідроплан, щоб відшукати Скворешню живого чи мертвого. Він долетить до острова ще скоріше, ніж міг би повернутися туди підводний човен. І капітан ще запропонував, щоб підводний човен зустрів гідроплан де-небудь в океані і передав йому свого водолаза із скафандром. Кажуть, що Арсен Давидович упросив капітана, щоб саме його відправили туди на гідроплані. Адже він лікар і досвідчений водолаз.

– Який він чудовий, наш капітан! – із захопленням сказав Павлик.