JК
Таэмниця двох океанив :: Адамов Григорий Борисович
Страница: 7 из 582Його рухи зовсім не були схожі на швидкі, чіткі, упевнені рухи Матвія Петровича. Крок безладно хлопав себе по кишенях, викидав із них на стіл записки, тут же знову хапав їх, пробігав очима, деякі клав знову в кишеню, щоб у ту ж мить знову вихопити і покласти на стіл.
– Ви певні, що це… що це… до нас? – запитав він глухим переривчастим шепотом.
– Так! – коротко кинув Матвій Петрович і, нахилившись, витяг з-під ліжка великий емальований таз..
У передпокої почувся короткий дзвінок. Крок похитнувся і обіперся рукою об стілець. Навіть крізь півтемряву кімнати можна було помітити, як зблідло його обличчя.
– Кидайте всі ці папери в таз! – наказав Матвій Петрович.
В'ялими, неслухняними руками Крок схопив папери із стола і побіг з ними до таза. Кілька папірців, тріпочачись і гойдаючись, упали на підлогу.
– Ви збожеволіли! – прошипів Матвій Петрович, підбираючи папірці. – Ви нас погубите!
Розітнувся другий, тривалий і різкий дзвінок.
– Підпаліть папери і швидше одягайте плащ! Матвій Петрович, виявляючи несподівану силу, почав
присувати до дверей важку книжкову шафу. З передпокою почувся гучний удар, другий і потім тріск дерева. Сірники ламалися, спалахували і гасли в тремтячих руках Крока.
– Прокляття! – Еилаявся Матвій Петрович. – Ви завжди будете таким боягузом? Давайте сірники! Одягніть плащ і – у вікно! Швидко!
Передпокій наповнився стриманим гомоном і тупотом ніг.
– Ви певні, що це… що це… до нас? – запитав він глухим переривчастим шепотом.
– Так! – коротко кинув Матвій Петрович і, нахилившись, витяг з-під ліжка великий емальований таз..
У передпокої почувся короткий дзвінок. Крок похитнувся і обіперся рукою об стілець. Навіть крізь півтемряву кімнати можна було помітити, як зблідло його обличчя.
– Кидайте всі ці папери в таз! – наказав Матвій Петрович.
В'ялими, неслухняними руками Крок схопив папери із стола і побіг з ними до таза. Кілька папірців, тріпочачись і гойдаючись, упали на підлогу.
– Ви збожеволіли! – прошипів Матвій Петрович, підбираючи папірці. – Ви нас погубите!
Розітнувся другий, тривалий і різкий дзвінок.
– Підпаліть папери і швидше одягайте плащ! Матвій Петрович, виявляючи несподівану силу, почав
присувати до дверей важку книжкову шафу. З передпокою почувся гучний удар, другий і потім тріск дерева. Сірники ламалися, спалахували і гасли в тремтячих руках Крока.
– Прокляття! – Еилаявся Матвій Петрович. – Ви завжди будете таким боягузом? Давайте сірники! Одягніть плащ і – у вікно! Швидко!
Передпокій наповнився стриманим гомоном і тупотом ніг.