Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Всі вже усілися навколо стола на легких зручних стільцях, але капітан, не приступаючи до справи, продовжував з нетерпінням поглядати на двері.

– Де ж головний механік? – звернувся він, нарешті, до Плетньова.

– Сказав, що йде негайно.

Двері відсунулися вбік, і в каюту увійшов, трохи зігнувшись під вхідною аркою, високий, ширококостий, сутулуватий головний механік Горєлов. Його велика голова і довге, худе, з запалими щоками обличчя були гладко поголені. Це робило особливо помітними виступаючі гострі вилиці і кутасті щелепи. Під густими бровами глибоко заховалися чорні блискучі очі. Великі вуха, немов крила летючої миші, стовбурчились по боках гладенького черепа.

– Прошу пробачити, Миколо Борисовичу, – промовив він глухим голосом, підходячи до вільного стільця біля стіни. – Мене затримали по дорозі до вас.

Капітан кивнув головою.

– Так ось, товариші, яка справа, – почав він. – Я одержав зараз наказ Головного штабу. Згідно з цим наказом маршрут підводного човна значно змінюється. Через Гібралтар він не піде.

Всі мовчки і здивовано дивилися на капітана.

– Не підемо до Гібралтара? – здивовано запитав зоолог.

– Що таке? – з подивом і трохи розгублено запитав Горєлов.

– Ви щось хотіли сказати, Федоре Михайловичу? – звернувся до нього капітан.

– Нічого особливого, Миколо Борисовичу… я просто вражений такою несподіванкою.

– Так, звичайно, – промовив капітан і продовжував: – Справа однак не обмежується зміною курсу. Наказ вимагає дотримання максимальної секретності походу.