JК
Балада для Кривой Варги :: Соколян Марина
Страница: 23 из 109Лише кажуть, що виділи, як ти вночі цвинтарем вештаєш, з мерцями говориш… ну і зважай, хто ти післяцього?
Лада ледве не вдавилася кавою.
— З якими мерцями? Лікуватися їй треба, вашій Ганці!
— Та біда в тому, що то не лише її фанаберія. Тебе й інші бачили.
— На цвинтарі? Ну то й що? Я просто вирішила пройтись перед сном. Не спалося, мені, розумієте, після вашої оповідки про женихів… Коро?!
Тітка Кора зачудовано розглядала Ладу, немов перед нею сиділа волохата бузкова жаба, або щось так ж неприродне.
— Прогулятись… цвинтарем… — вона хитала головою, не в змозі повірити ладиним словам, — Ще й під повним місяцем… Ото дівка!
— А що? Нічого ж не трапилось, Коро! А що собака здох, так на це купа інших причин. Може, ваша біснувата Ганця його сама задушила, щоби було про що плітки розпускати! — Лада вже відверто злостилась, — Правду казав пан Васлав, відьмою кличуть кожну, хто від них відрізняється!
— Пан — хто?!
— Васлав Боро, доглядач церкви. Ну, ви мусите знати, невисокий такий…
— Ага, звісно, — Тітка Кора силувано усміхнулася, — Звісно, знаю. Одна біда — Васлав Боро помер ще як твоя бабця дівкою була…
Лада втупилася в тітку безтямним поглядом. Світ нудотно гойднувся, і попри полуденну спеку, по її шкірі раптом пробігли крижаки.
— Як це? Ви, певно, щось наплутали, Коро… Цього не може бути…
Тітка зітхнула і опустила погляд.
— Може, все може бути, надто ж, якщо вже є… Ну, дитино, життя тобі тут не буде. І клопіт не в Ганці з Розалією. Скоро сюди весь Ясенів прийде… З вилами та кийками.
Лада ледве не вдавилася кавою.
— З якими мерцями? Лікуватися їй треба, вашій Ганці!
— Та біда в тому, що то не лише її фанаберія. Тебе й інші бачили.
— На цвинтарі? Ну то й що? Я просто вирішила пройтись перед сном. Не спалося, мені, розумієте, після вашої оповідки про женихів… Коро?!
Тітка Кора зачудовано розглядала Ладу, немов перед нею сиділа волохата бузкова жаба, або щось так ж неприродне.
— Прогулятись… цвинтарем… — вона хитала головою, не в змозі повірити ладиним словам, — Ще й під повним місяцем… Ото дівка!
— А що? Нічого ж не трапилось, Коро! А що собака здох, так на це купа інших причин. Може, ваша біснувата Ганця його сама задушила, щоби було про що плітки розпускати! — Лада вже відверто злостилась, — Правду казав пан Васлав, відьмою кличуть кожну, хто від них відрізняється!
— Пан — хто?!
— Васлав Боро, доглядач церкви. Ну, ви мусите знати, невисокий такий…
— Ага, звісно, — Тітка Кора силувано усміхнулася, — Звісно, знаю. Одна біда — Васлав Боро помер ще як твоя бабця дівкою була…
Лада втупилася в тітку безтямним поглядом. Світ нудотно гойднувся, і попри полуденну спеку, по її шкірі раптом пробігли крижаки.
— Як це? Ви, певно, щось наплутали, Коро… Цього не може бути…
Тітка зітхнула і опустила погляд.
— Може, все може бути, надто ж, якщо вже є… Ну, дитино, життя тобі тут не буде. І клопіт не в Ганці з Розалією. Скоро сюди весь Ясенів прийде… З вилами та кийками.