Балада для Кривой Варги   ::   Соколян Марина

Вона торік вилікувала Мар’яну Постав від виразки, а Грина, нашого поліцая, — від чорної тіпанки…

— Що, у такий же спосіб?

— Та хто його знає — коли замовляння, а коли зілля чи відвар потрібні…

— Так вона що — відьма? — нарешті здогадалась Лада.

Тітка спохмурніла.

— Лише не кажи такого в селі. Буде зле, коли Варга довідається.

— А… Де вона живе, ця Крива Варга?

— В неї хата в лісі, за вигоном. Звідси не видно. Ти, я бачу, на шпацир зібралася?

Лада розсіяно кивнула.

— Дивись не заходь далеко. В смерековому лісі живе Яфенник, може завести в гущину, шукай тебе потім по тих горах…

Тітка розвернулась і рушила до стайні, залишивши Ладу розгублено проводжати її очима. Нічого, звичайно, дивного — просто сільські забобони. Але якось тривожно було розуміти, що в це таки справді вірили. Лада вже відвикла від будь-якого прояву віри, тож тітчині історії дещо збили її з пантелику. Втім, потупцювавши трохи коло кривавого "замовляння", Лада вирушила запланованим маршрутом — стрімкою стежиною до узгір’я.

Як виявилося, Лада трохи не розрахувала сили — скоро її ноги й легені готові були капітулювати, і лише та сама безтямна упертість, через яку вона щоразу поверталась на сцену, змусила її все ж таки видертись нагору. Зате, подолавши власну неміч, Лада була винагороджена чудовим краєвидом — Ясенів здавався звідси лише пригоршнею червоних та білих намистин на смарагдовому паску, небосхил обіймав гори бузковим присмерком, ховаючи в імлі далекі вершини. Чути було химерний голос сопілки, який вплітався в дзижчання комах і ніжне теленькання далеких дзвіночків.